А что, вот эта туалетная фея - она типа кому-то нравится в России?
Я просто в первый раз про неё слышу.

привет всем сообщникам! а может мне кто-нибудь сказать, можно ли проехать на машине через одесскую область напрямую в румынию и если да то где? или только через молдавию? заранее огромное спасибо!

Альбом: бомбосховище

Сподіваюся ше викладу фоток, як відвтикаю.

 
        * * *
       
        В квартире Шевченко в Академии никогда особенного беспорядка не замечала; у него был служитель один очень добродушный академический сторож, кот[орый] если и не так усердно следил за чистотой, как бы это было под надзором хозяйки, но ежедневно убирал его комнату, так что никакой беспорядок не бросался в глаза. Вообще я очень не одобряю стремление некоторых людей делать из Шевченко какого-то распущенного, беспорядочного, безшабашного чудака и пьяницу. Могу Вас уверить, что он не делал такого впечатления; в своей внешности он ничем не отличался от обыкновенных людей, напротив, он любил все красивое и изящное и невольный беспорядок холостой жизни тяготил его. Когда он был женихом, он постоянно заботился сам об туалетах своей невесты.
   
   
        Е. Юнге, Письмо к А. Я. Конисскому от 14 апреля 1898 г., «Культура», 1925, № 3, стор. 49.
 

Рік тому я вирішив взяти участь у конкурсі на кращий український блоґ на Медіакампі. Потім відмовився від затеї.
Цього року навіть не подавав заявки і не провтикав.
От дізнався, що в номінації "особистий блог" переміг незрозуміло хто зі своїми порнушними картинками vysoven.livejournal.com

Вибачте, але це - апофіоз дебілізму членів журі. В мене питання яким же ж це треба бути ідіотом, щоб обрати отаке лайно найкращим українським особистим блоґом??? Хто взагалі цих журі обирав, точніше який ідіот???

Підписуюся під коментом в одному стоун елоун блозі:

Считаю победителя в “персональном блоге” – самым отстойным. Там нечего читать, только какие-то пошлые картинки и дурацкие комменты!!! Если это и есть “уровень украинского” блога – то мне вас жаль.(
А ведь его блог могут читать дети и подростки. Как считаете, отличный пример для подражания???

П.С. На підставі цієї вакханалії ще раз переконався, що найоб'єктивнішим показником крутості блоґу є не дебільні евордси, а рейтинги в авторитетних службах.

Грипа? Грижа? Дупа? БлюЗ?  





p.S. вчьора (11.11. 2009 /2+0+0+9=11!/)
був ДЕНЬ ДУСТУ. но нєту було нєту.
дунуть нині?

Підпишусь під кожним словом нашого духовного провідника. Але ж, одна справа говорити, а інша- прагнути втілити це в життя. От як можна сприймати його речі про українську націю, коли він себе оточив чи оточував проходимцями на кшталт Балоги, Кислинського, Ульянченко тощо? Будь-які позитивні пропозицію занепадають через дурнувату кадрову політику. І яке тут тоді будівництво української нації?

Цей журнал на невизначений період переводиться в режим friends only.

Вибачте за незручності.

вчера при подготовке к гастросреде зашла в фуршет-не-гурман-вовсе на бессарабке
самый пафосный, бл, гастроном до появления дилайта!
о их ценах и наценках даже говорить не хочется - в конце-концов, люди платят и на здоровье!

итак, я хотела купить охлажденных кальмаров - покупаю их обычно в глобал фише, довольна
и тут на витрине со льдом лежат
спрашиваю - хороши? да! взвесьте

кладу пакет в машину и уже резе минуту понимаю, что они ВОНЯЮТ!!!
по дороге, с открытыми окнами, пытаюсь вспомнить, издавали ли другие кальмары такую ВОНЬ???
нееееетттт!!!

звонок нашему знатному рыбнику виталию карвиге поставил точку в моих размышлениях
кальмары, сказал он, могут пахнуть только йодистой свежестью
все остальное - это запах жизнедеятельности болезнетворных БАКТЕРИЙ!!! Блядь!
какой свиной грип???
кальмарное отравление!!! с чеком!

времени не было вернуться в гамно-фуршет и размазать эту вонючую херню, которую они продают под видом кальмаров, по их мордам!

выбросила все в мусорник, купила замороженные в дарах моря, которые при разморозке пахли, как нужно и приготовила из них лучшие кальмары с имбирем и чесноком в своей жизни!!!

но фуршету - бойкот!
вспомнила, как во время работы в арене нам иногда продавщицы тихими голосами советовали: не берите сегодня то-то и то-то, потому что витрина-холодильник третьего дня отключилась и до сих пор ее не починили...

позор!!!

Нещодавні відвідини малої батьківщини нагадали мені один епізод із життя і втілення принципу усіх свідомих українців «свій до свого, по своє». Або як свідомі малороси псують українську ідею.

На зорі свого перебування в Україні першим моїм місцем роботи була одна громадська організація (далі – ГО). Її власник (ага, саме так) мав бізнес і хотів фінансовий капітал трансформувати у політичний. Діяв за відомою схемою: спочатку ГО, а потім політична структура чи приєднання з певним бекграундом до партії.

Специфіка була в тому, що ані він, ані його оточення зовсім не фуричило у громадському житті («третьому секторі»). Вони понастворювали осередки майже у всіх областях країни, але то були, у кращому випадку, недієві мертві структури, у гіршому – тупо відмив бабла. Серед усіх, тільки Львівський виділявся активністю. Я в організації займався розвитком цих осередків і також контролем їхньої діяльності.

 

В один із прекрасних днів я з перевіркою заїхав до Херсону і виявив низку порушень. Для цього я зроблю невеликий відступ – поясню на що і скільки давалося коштів. Зарплата секретареві (мав сидіти в офісі і приймати бажаючих вступити в ГО) – 1250 грн (в мене у Києві була 1500 на той момент), оренда офісу – до 1500 грн, поточні витрати – 1000 грн. Плюс офіс забезпечували технікою. Чувак, зробив все по хитрому: об’єднав два офіси – мого ГО і Самооборони і решту собі клав у кишеню.

 

Після моєї ревізії осередок прикрили і почали шукати достойну людину. Керівництво ГО звернулося і до мене: чи знаю я нормальних людей. На той час я ще був активним адептом секти під назвою Спілка української молоді [Тоді сформувався певний осередок активістів організації, яким набридли внутрішні чвари та поступовий розвал колись великої організації. Ми шукали шляхи, кошти, можливості для реанімації СУМу]. В мене виникла ідея поставити на чолі херсонського осередку ГО людину з СУМу. Схема була «сірою», бо певні деталі приховувалися від керівництва ГО, хоча ніякого криміналу не було.

Отже. ГО не мало єдиної ідеології, концепції розвитку (у Львові пікетували Російський консулат, а у Донецьку страждали русофілією); як вже казав, ніхто не шарив у громадському житті; поголовно спостерігався відмив грошей. В чому полягала схема: я і ще два сумівця (такий собі вищий провід) ставимо на чолі нашу людину. Ця людина отримує зарплатню в 1250 грн (на 2007 рік, коли це відбувалося, у в області середня зарплатня складала 1070 грн.), місцевий СУМ – кошти на проведення акцій та приміщення для зборів (частина херсонського СУМу складали актив ГО), а генеральне керівництво ГО – діючий осередок, з поточною діяльністю і піаром бренду. В інших осередках при владі були такі тупі люди, що коли я в них просив публікації у ЗМІ щодо їхньої діяльності, то вони надсилали мені вирізки із проплаченими оголошеннями.  Тоді я просив в них реальні публікації, згадування у ЗМІ. У відповідь чув наступне: мовляв, преса вся продажна треба платити за згадування. На той час я ще активнічав на сайті Майдан і тому мінімальну медіа-активність міг забезпечити (+ були зв’язки ще з декількома інтернет-виданнями регіону, а взагалі немає нічого складного у зв’язках із ЗМІ).

Коротше, усі були задоволені. Лишалося за малим – знайти людину. І от ми на свою голову знайшли – місцевий православний активіст Андрій Чмель (нехай країна знає своїх героїв). Я сам її більш-менш знав, також мені її порадили.

З ним було дві попередні розмови. Сенс такий: ти отримуєш зарплатню, якусь перспективу у кар’єрі, звісно громадська діяльність і т.д. Але, витрати коштів, зміст та керунок акції – головна прерогатива «вищого проводу». Він мав певну автономію і свободу.

Він приїхав до Києва, поспілкувалися, все добре. Я у тої же ж вечір поїхав до Херсону забирати обладнання та документи у колишнього голови для передачі вже новому. Не буду зупинятися на тому, як тої самооборонивець на мене гнав, бо таку кормушку прибрав.

В останній день свого перебування в місті я вирішив ще раз з’ясувати з ним всі умови. І тоді я почув наступне: в мене є власні проекти, так я буду на певному рівні допомагати у фінансуванні (центр виділяв до 50% коштів на проведення акцій), але мені доля СУМу до одного місця; є свої люди з якими вестиму бізнес. Врешті-решт, чувак вирішив нас кидану ти.

Я приїхав до офісу і сказав, що пару місяців йому не треба давати жодної копійки, нехай попрацює, доведе свою потребу організації і т.д. З часом я спустив на гальмах цей процес. І хитродупий хлопець замість нормальних умов праці і зарплати (на той час він був фактично безробітним) ніфіга не отримав….

 

 

вокальна формація «Піккардійська терція» запрошує журналістів 14 листопада о 19:00 в МЦКМ «Жовтневий» на концерт «Усе Тобі». На вході усім слухачам будуть запропоновані захисні маски.

ггг :)))))))) піду за маскою, дуже хотів на терцію, а тут бачте ше й який подарок :))) ще й Олена обіцялась піти. скучив ;)

а завтра 13, п'ятниця і все таке :)) хигиги!

( Read more... )

7-8 листопада їздили в Трахтемирів за маршрутом :Ржищів - Улянки - Ходорів - Великий Букрин - Трахтемирів - Григорівка - Бучак - Ржищів)

Перший день було сонячно і тепло, вночі повне небо зірок. Ранок зустрів туманом, серед якого ми і катались по півосторову. Також заїхали подивитись озеро неподалік Бучака. Воно штучного походження, розташоване біля самого водосховища, але вище за нього. Планувалось побудувати ГАЕС, і вночі качати воду з Дніпра в це озеро. Плани не здійснились, а красиве озеро залишилось..
По дорозі назад, ввечері нам перебіга дорогу зграя кабанів. Таких "телят" я ще не бачив на власні очі...


Весь фотозвіт тут: Трахтемирів2009

Східна чернівецька околиця Гореча вперше згадується у документах на початку XVIII століття. Тоді, у 1718 році начальник прикордонної варти і митної служби (або, як казали тоді «великий капітан Чернівців і Кіцманя») М.Замфір придбав собі у власність «луг, званий Горечим». Первісна назва «Горече» скоріш за все означало «згар», тобто згоріле, випалене місце.



Власне, Горече об’єднувало під своєю назвою два поселення. Перше з них – Старе Горече (також згадується під назвами «Гореце», «Хорече»), напевне, виникло ще до застуванням монастиря. В австрійський і румунський періоди мало назву «Міська Гореча» (Stadtisch-Horecza – нім., Horecea Urban – рум.). Остання назва трансформувалася в сучасну – Гарячий Урбан. Ця околиця Чернівців, розташована в кінці вулиці Руській носіть так назву і понині.
Друга Гореча виникла орієнтовно у 1712 році разом із заснуванням скиту. У 1730 році за вказівкою митрополита Молдавського і Сучавського Антонія монахи будують дерев’яну церкву та келії. Так, навколо монастиря виникає поселення під назвою Люди-Горече (тобто «люди, піддані монастиря Горече»), перша згадка про яке датується 1737 роком. Пізніше, у 1746 році вже відомий нам капітан Замір дарує придбані ним у 1718 році землі над Прутом монастирю Горече.

( Читати і дивитися далі )

От блін, чому мене розфрендив Тоширський? Я ж ніби нічого поганого не робив. А, взагалі, хоч пояснюйте: чому і за що розфрендили, мабуть тоді почну виправлятися...

Ну, фсьо... я повернувся із невеликої відпустки із Херсону. Тепер буду спамити по повній. Вибачте, якщо щось...

Ви, напевно, відпочили від мене і навіть вздохнули... Ан нєт, все тільки починається ))

 
        * * *

        Милая Лукерия! Так как я скоро возвращусь в Петербург, то я бы желал, чтобы ты подождала до тех пор ответов на все вопросы твоего письма. Замужество дело великое и на всю жизнь, нужно хорошенько передумать прежде нежели решиться. Впрочем, прошу тебя верить, что я желаю тебе всего доброго и счастливаго и что ты имеешь полное право выходить во всякое время замуж с полною уверенностию, что получишь мое благословение и искренние желания души моей.

        Преданный тебе М. Макаров.


        М. К. Чалый, Жизнь и произведения Тараса Шевченка, стор. 165.
 

 
        13/25 августа 1860 г. Аахен.
 
        Мой искреннейший друг Тарас Григорьевич! Мое благословение и лучшие желания души моей напутствуют неизменно всякое движение жизни Вашей. Так будет и в отношении Ликерии, дочки моей. Да оно и не могло быть иначе, если на то Ваша и ее добрая воля. Но прежде всего я желал бы, чтобы Вы были счастливы и покойны. Вот почему я думаю, что когда дело идет о целой жизни, то нужно порассудить хорошенько, посоветоваться всем вместе; на письме это делать неудобно — подождите же меня, а я до Вас скоро приеду, скорее, нежели думал, скорее, нежели следовало бы вернуться. Подождите же меня, Вашего верного, искреннего друга.
 
        Н. Макаров.
 
 
 
( Коментарі )
 
 
 

Стрибок Шумана - військовослужбовця армії НДР - за колючий дріт, через кілька днів після початку перегородження Берліну комуністами.

Це одне з моїх найулюбленіших фото. Справжнє відчуття свободи.